Колись дуже давно жили собі дід з бабою. Були вони дуже бідними. Дітей у них не було, то ж і допомоги чекати не було від кого. Але баба була дуже хитрою. Ось вона і придумала , що робити.
Пішла вона до діда та й каже:
– Діду, я дуже хочу, щоб ти мені бичка зробив.
– Та навіщо тобі! І як я це можу зробити?
– Це має бути солом’яний бичок, але обов’язково помасти йому бік смолою.
– Та ти що, бабо, собі думаєш? Не хочу я цього робити!
Але оскільки баба дуже наполягала, дід таки згодився і зробив все так, як вона просила.
Їхній будиночок був недалеко від лісу, тому баба промовила до діда:
– А тепер давай віднесемо цього бичка вкрай нашого городу і ти побачиш, що далі буде.
– Добре, каже дід. Віднесли вони бичка, поставили його так, щоб далеко видно було. Самі ж сховалися недалеко і почали чекати, що далі буде. Просиділи в своїй схованці дід з бабою аж до вечора. Дивляться, а тут зайчик біжить. Підбіг до бичка, роздивляється і думає собі: “Якийсь дивний цей бичок, стоїть на одному місці і не рухається”. Підійшов до нього ближче, торкнувся до його просмоленого боку та й питає:
– Ти хто такий і що ти тут робиш?
А бичок у відповідь тільки мовчить. Здивувався зайчик, та й хотів собі далі бігти, але от лихо! Лапка прилипла до бичка! Смикався він смикався — не може відірватися. Побачили те дід з бабою, забрали зайчика, та й пішли додому, радіючи. А зайчик злякався і почав проситися:
– Відпустіть мене, я вам у пригоді стану, гостинців багато принесу.
Порадилися дід з бабою і відпустили зайчика. Тільки сказали йому:
– Ми тебе відпускаємо, але тільки гляди, не обмани нас!
Зайчик побіг собі, а дід з бабою пішли додому, посідали та й зітхають:
– Може не треба було зайчика відпускати. Ми б могли його продати та й самі собі гостинців накупити смачних.
Посиділи вони трішки та й вирішили спати лягати. Тільки-но вони погасили світло, як чують, хтось у двері стукає. Повиходили, дивляться, а на подвір’ї у них і морква, і цибуля, і капуста, і картопля. Та так багато, що повен погріб наносили. Тішаться дід з бабою, що зайчик їх не обманув. Так вони зрозуміли, що голод їм уже не страшний, адже продуктів тепер на цілий рік вистачить, і не тільки їсти, а ще й посадити і урожай майбутній отримати.
Через тиждень баба знову каже до діда:
– Давай підемо та перевіримо, що там наш бичок робить.
– Давай, каже дід.
Приходять вони, дивляться, а там солом’яний бичок зловив лисичку за просмолений бочок. Забрали дід з бабою і лисичку додому понесли. Знову йдуть та радіють, що продадуть її, а собі на зиму теплі рукавички куплять.
Зрозуміла лисичка, що бідою пахне та й проситься:
– Діду, бабо, відпустіть мене! Я вам у пригоді стану. Подарунків багато принесу.
Знову погодилися дід з бабою і відпустили лисичку до лісу, а самі думають:
– Чи не обмане нас ця хитрунка?
Але лисичка не обманула. Коли рано-вранці прокинулися дід з бабою і вийшли на подвір’я, то очам не повірили. У них повний двір курочок, півників, качечок та гусочок пасеться на травичці. Зраділи дід з бабою, що у них тепер і яєчка кожного дня будуть . Почала баба на базар ходити і продавати яєчка, курчатка, каченятка та гусенятка. Стало їхнє життя тепер набагато кращим.
Через тиждень знову каже баба до діда:
– Піди, діду, вже сам та подивися, що там наш солом’яний бичок поробляє.
Пішов дід, дивиться, а там солом’яний бичок зловив вовчика за свій смоляний бочок. Забрав дід того вовка, йде додому, радіє, що знову звіра впіймав. Але тут і вовк починає проситися:
– Діду, відпусти мене, я тобі у пригоді стану, подарунків багато принесу!
Відпустив дід і вовка. Той побіг до лісу, а дід прийшов додому з порожніми руками і розказав бабі усе як було.
– Добре, каже баба,
– Що вже буде, то вже буде. Лягаймо спати.
Наступного ранку виходять вони, дивляться, а у них повне подвір’я овечок з баранчиками, кізок з козенятами та корівок з телятами. Зраділи дід з бабою, що вовк їх не обманув. Тепер вони вже й своє молоко мали та на базарі продавали. Стало їх життя ще кращим.
Через тиждень знову посилає баба діда перевірити, що там їхній бичок поробляє. Послухався дід бабу, пішов. Дивиться, а солом’яний бичок зловив ведмедика за свій смоляний бочок. Забрав дід і того ведмедя. Ледве несе його на своїх плечах, але тішиться, що такий великий звір йому попався. А ведмідь тут також почав проситися:
– Діду, відпусти мене, я тобі у пригоді стану, подарунків принесу!
– Ну добре, погодився дід, – іди собі, тільки дивися, не обмани!
Побіг ведмідь до лісу, а дід пішов додому і як завжди, все розказав бабі.
Наступного ранку побачили дід з бабою у себе на подвір’ї багато вуликів з бджілками та медом. Зрозуміли вони, що то подарунки від ведмедика.
З того часу вони вже ніколи не бідували. Ось так солом’яний бичок, якого зробив дід бабі, від бідності їх врятував.
Переглянути казочку від Маші: “Солом’яний бичок”.