Оповідання про Дружбу

Під лісом розташувалося одне невеличке поселення. Усі жителі цього села знали один одного. Ходили в гості до своїх родичів, де любили похвалитися справжніми друзями.

У селі проживав один молодий хлопчина, якого звали Красунчик. Красунчик був гарної зовнішності та заможнім.

Щодня Красунчик любив прогулюватися по головній вулиці. Гордовитий хлопець одягав свій найкращий одяг, високо піднімав голову і сприймав компліменти перехожих, як данину. Красунчик мав багато друзів: м’язистий і статний коваль, мандрівний торговець, корчмар і навіть син старости…

«Всі мене люблять і поважають. Сміливості мені не позичати, а гордість – моя перевага, а не вада», – думав Красунчик, коли щоранку дивився у своє відображення.

На іншому відокремленому кінці села стояла хатина. Не велика і красива, а крихітна, непомітна, але дуже доглянута. У хаті мешкав щирий, скромний хлопець, якого прозвали Тихоня. Хлопець не користувався такою популярністю та шануванням, як Красунчик.

Щодня юнак прокидався рано вранці, а лягав відпочивати пізньої ночі. Тихоня не любив відпочивати – він був трудягою, який не знав відпочинку з самого початку свого дорослішання. Але він мав свій скарб – старого і єдиного друга, який проживав у поселенні біля річки.

«Робота мене надихає, робить кращим», – казав собі Тихоня.

Оповідання про дружбу. Святкування

Ранньої осені, коли збирання врожаю добігало кінця, жителі села влаштовували собі свято. Вони прикрашали площу квітами та накривали стіл різними смаколиками.

«Зайва робота все це. Нам і хмільного меду буде достатньо», – бурчали сільські чоловіки та люди похилого віку, але в душі раділи таким змінам.

Перед святкуванням почали гуртуватися люди. У натовпі чулося:

– А Красунчик сьогодні прийде?

– Звісно, я чула, що він запросив на свято всіх своїх друзів.

Запрошені музиканти виконували народні пісні. Раптом у натовпі почувся шум і гам.

Людей почали розштовхувати високі сільські хлопці, серед яких красувався Красунчик – гордий і, як завжди, шикарно одягнений. Друзі безтурботно розмовляли, потопаючи в гучному реготі. Красунчик в оточенні супутників почував себе переможцем, який прикував увагу кожного мешканця села.

Настала пізня ніч. Задоволені спілкуванням, люди порозходилися додому. Раптом почувся пронизливий крик. Обрій став яскраво-червоним.

– Пожежа. Горимо, горимо! – прокричали селяни.

Виявилося, що спалахнула хата Красунчика, яка була найбагатшою і найпомітнішою в поселенні. Мешканці села, як і друзі Красунчика, навіть не спробували загасити пожежу. До раннього ранку величезна хата перетворилася на купу почорнілого дерева.

Жоден із друзів Красунчика не допоміг йому з пожежею. Коли з’ясувалося, що всі пожитки нещасного гордеча згоріли, то й найближче оточення почало ставитися до нього з погордою. Красунчик виявився покинутим та самотнім.

Справжня дружба

Того ж вечора Тихоня знаходився вдома. Трудяга закінчував роботу над створенням дубового столу. До настання ночі Тихоня завантажив меблі у візок і попрямував до сусіднього поселення.

Приїхавши до села під ранок, трудяга продав товар місцевому рибалці, який уже давно запланував купити нові меблі. На в’їзді в річкове селище Тихоню вже чекав його товариш. З далеким другом він бачився рідко, але завжди надавав йому привітний прийом.

Цього разу товариш надав допомогу Тихоні, запросивши його на обід. Наївшись та поспілкувавшись друзі попрощалися без зайвих емоцій, але кожен із них знав, що завжди може покластися один на одного.

Суть цієї історії в тому, що справжня дружба полягає не в багатстві чи статусі, а в тому, щоб бути поруч один з одним у скруту.

Якщо вам сподобалось оповідання про дружбу, то напишіть, будь ласка, про це в коментарях нижче.

Переглянути мультик про незвичайну дружбу.