Жила собі в лісі сімейка зайців. Мама, тато та семеро зайченят. Але один, найменший зайчик, дуже пустотливим був. Хотілося йому лише стрибати та гратися, а допомагати дома — ні. Ось одного разу мама й тато кажуть своїм діткам: “ Нам треба піти по справам. А ви дома сидіть, нікуди не ходіть, щоб хитра лисиця вас не з’їла! Краще дров наносіть, їсти зваріть, хатку приберіть.
– Добре-добре! – згодилися зайченята.
Але, як тільки заєць із зайчихою сховалися за деревами, наш найменший пустунчик, потай від братиків і сестричок, пострибав собі до лісу в іншу сторону. Та й думає собі: “ Ох і який же я розумний! Награюся собі досхочу і потім прибіжу швиденько додому. А тато з мамою подумають, що я з усіма разом працював.”
Ось біжить собі зайчик лісом, кожен кущик оглядає, квіточки нюхає, стрибає. Аж раптом чує, гілка хруснула прямо у нього над головою і щось руде та хвостате з’явилося перед ним. Зайчик, злякано, як закричить:
– Ой, лисичко, не їж мене, я не смачний!
Руде “чудовисько” весело засміялося. Налякане зайченя розплющило свої оченята, дивиться, а то білка, горішки несе своїм білченятам. Зайчику стало легше, та й пострибав він собі далі. Стрибає собі лісом, пісеньки наспівує, аж раптом поколов собі ніжки об щось кругле та колюче. Злякався, кричить:
– Лиско-лиско, не чіпай, я не смачний!
А коли розплющив свої перелякані очки, бачить, а то їжачок відпочивав собі на стежинці.
Зайчику знову стало краще, та й побіг собі далі, а їжачок тільки посміхнувся йому вслід.
Стрибає собі пустунчик, в кожну нірку заглядає – “ а що там цікавого?”
Аж тут із однієї нірки виглянув кріт. Зайченя як злякається:
– Лисиця! Лисиця!
А кріт зітхнув та й каже йому:
– Зайчику, невже ти мене не впізнав? В мене немає ані рудого хвоста, ані гарної шубки, як у лисиці.
Зрозумів зайчик, що знову дарма налякався, полегшено зітхнув і пострибав собі далі.
Стрибає, грається, навіть не помітив, що вже далеко від дому опинився. Аж раптом дивиться, а на галявині, прямо перед ним звідкись взялася гарна, руда лисичка. Зайчик злякався, та й думає: “ Ой! Що ж мені робити?” Але, поки лисичка до нього добігла, то перелякане зайченя так швидко пострибало, що вже й дома опинилося.
А тут вже й тато з мамою додому з гостинцями прийшли, дітей хвалять, що слухняні та працьовиті були.
А маленьке пустотливе зайченятко зрозуміло, що краще треба було послухатися батьків, ніж такого страху в лісі набратися.
Дивіться: дитяча пісенька про зайчика.