Жив-був у спекотній пустелі верблюд на ім’я Мустафа. Щодня він бродив та жував колючі кущики, мріючи про щось нове. Якось, наївшись кактусів, Мустафа замислився: «А що, якби мені піти до школи й стати найрозумнішим верблюдом у пустелі?» Від цієї думки Мустафі схотілося підстрибнути. Уявіть собі верблюда, що стрибає, — видовище ще те!
Наступного ранку Мустафа зустрів приятеля — лиса Фаріда — і розповів про свій задум:
— Фаріде, я вирішив піти до пустельної школи й стати найрозумнішим!
Лис примружив очі:
— Школа? У пустелі? Навіщо тобі це, Мустафо? Ти ж маєш два горби й чотири ноги — рахуєш чудово. А всі цікаві історії я тобі й без читання розповім.
— Ні, цього замало. Я все одно піду до школи, навіть якщо доведеться перейти всю пустелю!
Мустафа вирушив у дорогу. Йти було нелегко через гарячі піски та пекуче сонце, але він крокував упевнено, уявляючи, як тримає в зубах олівець і виводить букви. Дорогою він зустрів тушканчика, який теж поспішав до школи з аркушиком паперу під лапою.
— Куди це ти поспішаєш? — спитав Мустафа.
— До школи, звісно! Запізнююся! — пропищав тушканчик.
Мустафа зрадів:
— Я теж туди прямую. Стрибай до мене на спину — разом швидше!
Тушканчик стрибнув на горб Мустафи, і так удвох вони прямували до великого оазису, де зібралася пустельна школа.
Під пальмою біля оазису сиділи лисенята, зайченята та старий козел. Учителькою була черепаха в окулярах, що паличкою писала на піску нову букву. Коли з’явився Мустафа, усі здивовано перезирнулися — ніколи не бачили такого великого учня! Черепаха кивнула:
— Ласкаво просимо, вмощуйся зручніше.
Мустафа обережно всівся позаду, але все одно височів над усіма. Він вибачився й трохи відсунувся.
Черепаха запитала:
— Діти, хто назве слово на букву «В»?
Лисеня вигукнуло: «Вітер!», а зайченя — «Вуха!». Настала черга Мустафи, і він проревів:
— Верблюд!
Усі засміялися, а черепаха сказала:
— Правильно, верблюд теж на «В». Молодець, Мустафо.
Мустафа випнув груди від гордості. Йому дуже сподобалося вчитися.
Раптом здійнявся вітер і зошити мало не розлетілися. Мустафа одразу розкинув широкі боки, затуливши малечу від піщаного шквалу. Коли буря вщухла, всі заплескали, радіючи, що Мустафа їх врятував. Мустафа зніяковів, але радів, що допоміг.
Після уроків Мустафа щасливий повернувся додому. Лис Фарід вибіг назустріч:
— Ну, як, вченого з тебе зробили?
Мустафа засміявся:
— Я тільки почав вчитися, але вже знаю букву «В»! І завів купу нових друзів.
Лис кивнув:
— Гаразд, гаразд, завтра і мене розбуди — піду з тобою до школи. Цікаво, що там далі буде!
Мустафа довів, що знання — сила, а вчитися ніколи не пізно.
Якщо вам сподобалась казка про верблюда, то напишіть про це в коментарях — нам буде дуже приємно! А ще можна поділитися посиланням з друзями — буде що разом обговорити 😉