Жило в одного діда з бабою порося. Вони його дуже любили: і годували гарно, і доглядали. А деколи навіть відпускали погуляти, щоб не так йому нудно вдома сиділося. А поросятко тільки тому й раде. Ходило собі на прогулянку аж до ночі і одного разу, недалеко від лісу, зустріло мавпочку, яка мала ті ж самі звички. Подружилися вони і стали частенько разом зустрічатися і час проводити. Але одного разу мавпочка каже поросяткові:
– Щось ми з тобою нецікаво час проводимо. Я знаю одне місце, де ми можемо смачно поїсти.
– О, ця ідея мені подобається, – відповіло порося, яке завжди любило чимось смачненьким поласувати, – а де це місце? Покажи!
– Добре, ходімо! – відповіла мавпочка і повела свого друга на поле з кавунами, динями та іншою городиною. Зайшли вони на це поле та почали вибирати, що краще та смачніше. Коли вони вже добряче наїлися, порося каже:
– Така смакота! Мені від задоволення співати і танцювати хочеться.
– Ой, ні! – зупиняє його подруга,- не треба! Це поле охороняється. Треба тихенько звідси забиратися, поки сторожі нас не помітили.
– Та чого ти боїшся?! Хіба тобі мій спів не подобається?
Та як почне співати та витанцьовувати посеред поля, що не доїло те порося, те витоптало.
Бачить мавпочка, що бідою пахне та й давай чим дуж тікати з того місця. А в цей час вже сторожі почули дивні звуки на полі, поприбігали подивитися, що це там робиться. Як побачили те порося та й давай його прутом лупцювати. Злякане порося ледве втекло від них, плаче, боки аж печуть від різок. Після такої науки воно зрозуміло, що красти, а також псувати чуже — погано. А також і друзів потрібно вибирати таких, які будуть тільки добрі поради давати.