Жив у одному селі маленький гарненький хлопчик. Любив він допомагати своїм батькам по господарству, а також не забував і про дідуся з бабусею.
Була у нашого хлопчика лише одна проблема: він дуже любив повихвалятися перед своїми друзями. То йому кращого велосипеда подарували тато з мамою, то у нього гарніші черевики, ніж у друзів, то взагалі він найкраще співає, танцює та далі за всіх стрибає. Хоча батьки старалися допомогти йому зрозуміти, що так робити негарно, все ж він чомусь ніяк не міг цього зрозуміти.
Через таку погану звичку друзі почали називати хлопчика хвальком і ніяк по-іншому. Але і це не допомагало.
Якось з нашим маленьким хвальком сталася історія, яка змусила його задуматися над своєю поведінкою.
Одного разу батьки захотіли зробити дітям щось приємне і організували для них вечірку з різними цікавими конкурсами. Там потрібно було і намалювати гарний малюнок, і приготувати смачні ласощі, і приймати участь в різних цікавих завданнях. А нашого хлопчика разом з його друзями попросили не тільки прийняти участь в цих змаганнях, а й запросити всіх місцевих жителів на цю подію.
Діти дуже зраділи цій новині і одразу почали всіх запрошувати. Але наш хвалько, як завжди, не зміг втриматися і запрошував усіх по-особливому. Він говорив:
– Приходьте, побачите, як я гарно вмію готувати, далі за всіх стрибати, найкраще справлятися з будь-якими завданнями.
-Добре-добре, прийдемо, подивимось на твої таланти та вміння, – відповідали всі йому.
Ось і прийшов той день. Всі жителі села зібралися, щоб подивитися на вміння та таланти дітей.
Виявилося, що кожна дитина щось своє вміє добре робити. Хтось намалював гарного малюнка, хтось міг заспівати гарну пісню, у когось вийшли дуже смачні тістечка.
А наш маленький хвалько не лінувався, брався за кожне завдання, і говорив: “ Ось, дивіться, як потрібно це робити.” Але чомусь цього разу нічого не виходило. То тістечка підгоріли, то на свій малюнок фарбу розлив, то хтось краще пісню заспівав. Через такі справи у нашого хлопчика спортився настрій і він мало не плакав, адже йому дуже хотілося, щоб його визнали найкращим та найталановитішим з усіх дітей.
Коли вечірка підійшла до свого завершення, то переможцям почали вручати призи за їхні перемоги. Тільки для нашого хлопчика приз не виділили. Стало йому дуже неприємно і соромно, адже всі знали і чули, як він вихвалявся, що найкраще виконає будь-яке завдання.
Прийшов він додому засмучений та втомлений. Ліг на своє м’якеньке ліжечко і заснув. На ранок, все добре обдумавши, підійшов до тата й мами і каже:
– Мені дуже соромно за свої вихваляння. Тепер я зрозумів, чому ви мене вчили, що так робити погано. Дійсно, кожен має свої вміння, таланти та здібності.
Батьки дуже зраділи таким змінам і похвалили хлопчика, що він зробив правильні висновки.
Переглянути мульт-пісеньку “Хлопчики-горобчики”.