В одній далекій країні, десь високо-високо в горах виднілися чотири хатинки. А жили в тих хатинках дуже-дуже гарні дівчата, подруги. Це були особливі дівчата і звали їх також по-особливому. Ім’я першої — Літо, другої — Осінь, третьої — Зима, а четвертої — Весна.
Кожна з них була незвичайно гарною та мала свій неповторний характер. Літо — дарувала людям сонечко, тепло та букети гарних і запашних квітів. Осінь дарувала щедрі врожаї та золотаві сади. Зима радувала своїм снігом, коли діти каталися на санчатах та лижах. А Весна — свіжими зеленими лугами та квітучими садами.
Дівчата домовились, що кожна з них буде приходити до людей в свою пору і приносити свої щедрі дари. Але з часом Зиму перестало влаштовувати те, що вона мусить чекати своєї черги. Вона подумала:
– Я серед своїх подруг найвродливіша та найщедріша. І я це доведу. Вони самі побачать, що люди завжди мені раді, коли б я не прийшла.
То ж, не дочекавшись своєї черги, вкрила Зима землю білим пухнастим снігом та подула вітрами і морозами. Думала вона, що як завжди, на вулицях побачить багато дітлахів із санчатами та лижами. Але чомусь всі вулиці були пустими.
Дізналася зима від Вітру, який всюди гуляв і про все знав, в чому справа. Виявилося, що люди ображаються на Зиму, адже вона прийшла не в свою пору. Тому люди не встигли урожай зібрати та й одягом теплим запастись теж не встигли. Соромно Зимі стало за свій вчинок і вона швиденько повернулася до своєї хатинки, свого часу чекати.
Осінь не стала дорікати подрузі за її нетерплячість та гордість, а своїми теплими сонячними промінчиками обігріла людей і дала їм час закінчити всі приготування до приходу Зими.
А Зиму ця пригода багато чого навчила. А насамперед того, що якщо думати про себе забагато, то цим можна нашкодити і собі і іншим.
Якщо вам сподобалася казка про зиму, то напишіть, будь ласка, нижче про це в коментарях.