Казка про Білочку, яка Навчилася Добру

Жила-була маленька Білочка з крихітними лапками і коротким хвостиком. Вона жила не в темному і дрімучому лісі, а на верхівці високої ялинки. Ранкові промінці сонця освітлювали гніздо маленької Трудівниці, а небезпечні хижі птахи не докучали нашій Героїні.

Одного разу, прохолодним осіннім ранком, Білочка почула таємничий спів. Вийшовши зі свого затишного будиночку, вона тихим голосом запитала:

– Хто тут?

Відповіді не було.

«Напевно, мені почулося», – подумала Білочка і попрямувала на пошуки горіхів та жолудів.

Підійшовши до узлісся, маленька Трудяга знайшла білий гриб, який сховався в сухій траві. Білочка спробувала відламати шматочок шапочки, але раптом почула:

– Тіу-Тіу-Тіу!

«Знову!» – подумала Білочка і зачаїлася.

Величезна цікавість огорнула серце героїні: “Хто ж це так співає?” Користуючись своєю спритністю і швидкістю, Білочка рушила слідом за співом, який то віддалявся, то наближався. Раптом, на непримітній лісовій стежці з’явилася чиясь тінь. Білочка підійшла ближче і запитала:

– Це ти так красиво співаєш?

У кущах з’явився огрядний і повільний бурий Ведмідь. Почухавши черево пазуристою лапою, він відповів:

– Я люблю слухати, але співати не вмію.

«З таким грубим голосом Ведмідь не той, кого я шукаю. Та й на тонких гілках ведмеді не сидять », – подумала Білочка і повітряними стрибками побігла по стежці до струмка.

Потік свіжого вітру та запах лісового струмка наздогнали Білочку. Перед нею розкинулася галявина, а біля потоку крижаної води сидів Трудяга-Бобер. Підкравшись до Бобра, Білочка з цікавістю запитала:

– Привіт, Бобер. Тобі не вдалося почути гарний спів, тут поблизу?

Огрядний і замислений бобер повільно повернув голову і поважно вимовив:

– Тут таких немає!

Здавалося, що він чимось роздратований. «Які бобри вперті і злі», – подумала Білочка і побігла геть.

У лісі відчувався аромат опалого листя і грибів. Здалеку долинав шум. Увагу Білочки привернула висока берізка, біля підніжжя якої виднілася нора. Раптом, звідти показалася руда мордочка. З’явилася витончена Лисиця, яка гордовито подивилась і сказала:

– О, Привіт! Кажуть, що всі лисички хитрі, а ти як думаєш? – з усмішкою запитала Лисичка.

– Ведмеді – похмурі, бобри – грубі. Не знаю, може і ти виявишся злою і хитрою. – відповіла Білочка.

Лисичка фиркнула, а потім миттю сховалася в нору. Наша Героїня здивовано подивилася і побігла далі.

Ліс змінився. Піднявся вітер, пожовкле листя кружляло вихором. Раптом, на відстані декількох стрибків почувся заповітний спів. Білочка швидко побігла вперед. На просторій галявині західне сонце освітило валун. На камені сидів крихітний птах – це був Дрізд.

Кмітлива пташка, почувши Білочку, повернулась і проспівала:

– Тіу-Тіу-Тіу!

Білочка підійшла ближче і почала слухати. Високі ноти щебетання вразили її чистотою. Спів був просто захопливим, а образи похмурих тварин ніби ожили перед очима Білочки.

– Чудовий захід сьогодні, чи не так? Я знаю кожну стежку, деревце і струмочок в цьому лісі. Знайомий з Ведмедем, Бобром і навіть з красунею Лисицею, – таємниче промовив Дрізд, а потім пильно подивився на Білочку.

– Не погоджуся. Ведмідь здався мені похмурим, а Бобер з Лисицею були грубими. – з сумом відповіла Білочка.

– Послухай, моя тобі порада: не потрібно засуджувати інших з першого погляду. Спробуй дізнатися про сумного Мишка більше, і ти зрозумієш, що великий і грізний Ведмідь насправді володіє добрим і чуйним серцем. – розважливо сказав Дрізд.

До настання зими Білочка переконалася, що хитра Лисиця дуже турботлива і уважна. Прошмигуючи, вона навіть отримала подарунок від Бобра, який приніс їй кілька жолудів.

Доброта і турбота живе всередині кожного, але часто міцно спить.

Переглянути мульт-пісеньку “Казка про білочку”

Якщо вам сподобалася казка про білочку то напишіть це нижче в коментарі.