В однієї сімейки горобчиків був маленький синок, такий собі допитливий маленький горобчик. Він недавно тільки з’явився на світ, тому йому все було дуже цікавим. Любив він спостерігати і за сонечком, яке рано встає, і за хмарками, яких ганяє вітер, і за дощиком, який все навкруги вмиває і відсвіжує.
Аж ось одного разу у нашого горобчика трапилася нагода побачити як жабка після дощу в калюжі бавиться. Це було настільки цікаво та весело. Здавалося, ніби жабка з краплинками дощику потоваришувала і вони разом гралися. То жабка плигне в калюжу і всі краплинки води в різні сторони розбігаються, то ніби самі краплинки просяться заскочити до жабки в її новенькі гарненькі чобітки. А як гарно ті краплинки переливаються на сонечку!
Ось так спостерігав наш горобчик за тими веселощами, що й самому захотілося приєднатися до тієї компанії. А жабка була і не проти. Вона була дуже рада новому другу і тепер вони вже разом могли стрибати по калюжам та навіть бігати навипередки.
Ось так весело провели цілий день нові друзі. Але наступного ранку відчув горобчик, що з ним щось недобре. Гратися не хочеться, улюблених смаколиків також. Мама з татом вже почали непокоїтися, що ж сталося і зрозуміли, що їх синок захворів. Довго прийшлося малечі лікуватися, лежати під теплою ковдрою та пити багато чаю з малини. А коли нарешті горобчик видужав, запитав маму й тата, чому з ним така біда сталася.
Виявилося, що він не знав, що перед тим як бавитися в такі ігри, краще спитати дозволу у дорослих. А вони вже знають, що робити, щоб і весело було і не захворіти.